"Кагуя Хіме" - Принцеса Кагуя

Принцеса Кагуя "Кагуя Хіме"

Давненько-давненько в одному селищі біля лісу жили дідусь та бабуся. Дідусь ходив в гори по бамбук, з нього він робив кошики, тарілки та інший хазяйський потреб. За це його в селі дуже шанували та називали бамбуковим дідусем.

Якось одного дня пішов дідусь у гори по бамбук. Йде він по лісу, дивиться, а там щось світиться. Подивився він навкруги, бачить один бамбук яскраво сяє.

- Оце так дивовижно, -  подумав він.

Підійшов дідусь до того бамбука та вирішив його зрізати.

Зрізав дідусь бамбук, бачить, а там малесенька дівчинка сидить.

Взяв дідусь обережно дівчинку у долоні та приніс її додому.

-       Не було у нас діточок, - каже він бабусі,- та послав нам боженька дівчинку.

Побачила бабуся дівчинку та каже:

-       Та така ж вона гарненька, буде нам за донечку.

Дуже полюбили вони дівчинку та назвали її «Кагуя Хіме» – Принцеса Кагуя.

Почали дідусь та бабуся виховувати Кагуя Хіме. Неймовірно швидко зростала дівчинка. Їй дуже подобались ліс та гори, квітучі поля та швидкі річки.

Минув трохи час, як завжди, пішов дідусь у гори по бамбук. Дивиться, а там знову один бамбук яскраво сяє. Зрізав він той бамбук, а звідти золото посипалось.

Зрадів дуже дідусь та думає: «Оце ж буде для нашої донечки!».

Стали вони дуже заможними людьми і з невеликої лісової хатинки переїхали в місто, жити у палаці.

Минуло три місяці. За цей час Кагуя Хіме з дівчинки виросла в незвичайно красиву дівчину. Так, що мова про її красу пішла далеко по країні. Багато парубків, і заможних, і високого стану, з усіх куточків країни почали приїжджати до неї свататися.

 Але Кагуя Хіме зовсім не хотіла одружуватися.

-       Не хочу я заміж , а хочу постійно жити з вами, з дідусем та бабусею, та повернутись у нашу хатинку біля лісу, - казала вона.

Став думати дідусь, як відмовити женихам та вирішив надати всім таке завдання, яке неможливо було б виконати.

-       Шановні свати, - каже дідусь, - на Кагуя Хіме зможе одружитися той, хто знайде річ, яку я зараз вам накажу.

Так, першому жениху дідусь наказав знайти «гілку з золотими плодами».

Другому наказав знайти «негорюче срібне хутро». Третьому – «віяло, яке розсіює світ», четвертому – «намисто з очей дракона», п'ятому – «кольоровий папір, який освітлює темряву» ... .

Оце так, далі та далі, наказував дідусь завдання, які неможливо було б виконати.

«Тож, може і пропаде бажання свататися до Кагую Хіме», - думав собі дідусь.

Пройшов час, багато з женихів, шукаючи дивовижні речі, загинуло, а ті хто приносив щось, то від світлого, пронизливого погляду Кагуя Хіме виявлялися несправжніми.

Від усіх цих подій Кагуя Хіме охопив сум.

А як тільки місяць починав світитися у небі, Кагуя Хіме ставала ще сумнішою.

Дідусь та бабуся дуже схвилювалися, побачивши Кагуя Хіме такою сумною.

-       Кагуя Хіме, донечко, що трапилося, чому ти стаєш такою сумною дивлячись на місяць, - запитали вони.

Тут Кагуя Хіме, зі сльозами на очах, кинулася до бабусі на коліна та каже:

-       Рідні мої, дідусь та бабуся, хотіла б я вічно жити з вами, але я повинна піти від вас, бо я людина з місяця.

-       Людина з місяця? – здивовано кажуть дідусь та бабуся.

-       Так, як тільки я стану дорослою, я повинна повернутись на місяць.

-       Та, коли ж це буде?

-       В ніч 15 серпня.

-       15 серпня! Так, це ж вже завтра!

Міцно обнявши Кагуя Хіме, зі сльозами на очах дідусь каже:

- А нікому я не віддам мою любу донечку!

Щоб захистити Кагуя Хіме від посланців з місяця, дідусь розставив навколо палацу самураїв, а Кагуя Хіме сховав в самих дальніх кімнатах.

Ось наступила ніч 15 серпня, високо понад горою засіяв повний місяць. Місячне сяєво почало розповсюджуватися навколо палацу. Вистрілили самураї стрілами прямо у це сяєво, але стріли нібито розтаяли у цьому сіянні. Дивна річ почала траплятися з самураями від цього сяєва, в очах потемніло, рухатися не можуть, ніби стали кам’яними.

Незабаром, в середині цього сіяння з’явилися піднебесні жінки. Кагуя Хіме хоча і була в дальніх кімнатах палацу, але від цього місячного світла кімнати нібито розійшлися, і Кагуя Хіме опинилася перед самим місяцем.

Нічого не змогли зробити дідусь та бабуся.

-       Дідусь ..., це вам, - мовила Кагуя Хіме, - залишайтесь в злагоді та здоров’ї.

Та дала їм маленький мішечок з безсмертним життям у ньому.

-       Кагуя Хіме, донечко ..., якщо ти йдеш від нас, так забери і нас з собою, - ледве йдучи, з плачем кажуть дідусь та бабуся.

У цю ж саму мить, перед їх очима, Кагуя Хіме опинилась на піднебесних конях та почала помалу підніматися все вище та вище до місяця, та незабаром, зникла у місячному сяєві.

Узяв дідусь той мішечок з безсмертям, та каже:

-  Навіщо нам  жити, немає нам щастя без нашої донечки, без нашої Кагуя Хіме, - та й кинув той мішечок у полум’я.

У цю ж саму мить, з того мішечка з’явилась хмара, на якій дідусь та бабуся почали підніматись все вище та вище, до самого місяця, до своєї Кагуя Хіме.