Солом'яний плащ невидимка Тенгу

Солом’яний плащ-невидимка Тенгу

Давненько-давненько, в одному селищі жив собі такий дуже кмітливий хлопчик Хікохачі.

 Приблизно у той же саме час, високо на горі жив собі привід гір Тенгу, про якого ходили чутки, буцімто у нього є дивовижний солом’яний плащ-невидимка. І, якщо накинути його на себе, то станеш прозорим та непомітним для інших людей.

  Прочув про цей чудовий плащ і хлопчик Хікохачі та дуже схотілося йому якось цей дивовижний плащ придбати.

  Якось одного дня, Хікохачі, узявши відрізок бамбука , пішов він до гори де жив Тенгу.

  Піднявшись до самого верху гори, Хікохачі узяв бамбук та приклав його до ока.

- Оо, бачу, бачу, все, все бачу! Оо, неймовірно! – дуже голосно промовив Хікохачі.

  Але, чи то є Тенгу, чи його немає, аніде його не видно. Саме тут, листячко на дереві заворушилося, схоже на те, що Тенгу десь поблизу затаївся.

"Уу-ху-ху…, прийшов, прийшов...", посміхаючись про себе подумав Хікохачі, та ще голосніше промовив:

- Оо, бачу, аж далеке місто бачу. Чудово, неймовірно!

 Через деякий час, почувся тихесенький голосок.

- Ой, ой, хлопчику.

- А, чи то мене хтось кличе?

- Та, то це я – Тенгу, – з-за куща почувся голос, - що це у тебе за така дивна річ, чи не даси і мені трошечки подивитися, – каже він.

- Ні, не можу дати. Це дуже незвичайна «бамбукова зорова труба», і це мій скарб.

 Хікочі знову приклав бамбук до ока, та каже:

-  Оо…, столицю аж видно. Оо…, а там зараз якесь свято, все прикрашено, та люди танцюють. Оо…, як же там все  красиво.

 Слухаючи це, Тенгу ще більш захотілося подивитися.

 Підійшов він ближче до хлопчика, та каже:

-  Хлопчику, прошу тебе, хоч трохи, дай і мені подивитися.

 Але хитрий Хікохачі каже йому:

 -  Ні, аніяк не можу дати, бо це дуже така цінна річ, якої більше у світі немає, і так просто дати подивитися, не може бути і розмови.

Почувши це, став Тенгу думати, як зробити так, щоб подивитися у цю чудову трубу. Тут, Тенгу згадав про свій  «солом’яний плащ-невидимку», витягнув він його та каже:

 - Ось, хлопчисько, дивись, це «плащ-невидимка», чи не обміняємося, я тобі плащ, а ти мені трубу.

 -  Обміняти дивовижну «зорову трубу» на оцей брудний плащ? Ні, не можу, - буцімто йому не цікаво, продовжуючи дивитись у трубу, каже Хікохачі.

 - Це хоч і брудний плащ, але дуже чудовий, бо, якщо його накинути на себе, то він може зробити тебе прозорим, та  невидимим для інших. Тож, прошу тебе, дай мені подивитися у трубу, - благає Тенгу хлопчика.

 - Ну, якщо ти так вже хочеш, то тільки на хвилинку, дам тобі подивитися, - зітхаючи, каже Хікохачі.

 Зрадів Тенгу та каже:

 - Ну, давай вже швидше!

 - Добре, добре, але спочатку, ти дай мені цей плащ, - каже Хікохачі.

 Оце тут Тенгу та Хікохачі обмінялися «плащем-невидимкою» та «зоровою трубою».

 Відразу ж, Тенгу з радістю приклав бамбук до ока і почав дивитися.

 Водночас, Хікохачі накинув на себе плащ та став невидимим.

 Дивиться Тенгу у бамбук та каже:

 -  Ой, хлопчисько, щось нічого не видно. Ой! Хлопчисько!

 Повернувся Тенгу до хлопчика, а того і слід пропав.

 -  Ой! Хлопчисько, де ти є? – дивлячись навколо себе, каже Тенгу.

 Тим часом, Хікохачі, накинувши плащ, спускався з гори, та по дорозі думав собі:

 - Як там не було б, це дуже цікавий плащ, я все бачу, а мене ніхто не бачить. Гей, піду до міста та порозважаюсь.

 Якраз вже настав вечір, багато людей гомоніло на вулицях.

 Раптом, ношу, яку ніс один чоловік на спині, хтось смикнув.

 - Ее…, хто це смикнув мою ношу? – перелякано питає чоловік.

 Водночас, хтось несподівано хватив чоловіка за носа, потім смикнув за вуха, потім шльопнув по голові.

 - Ой-йо-йо, і що ж це таке робиться? Ага, так це мабуть твої жарти! – каже чоловік до свого напарника, який йшов поруч з ним.

 Оце тут почали вони сваритися один з одним, а Хікохачі, посміхаючись, пішов далі робити інші витівки.

  Так у рибній крамниці – восьминіг у повітрі літав, у кав’ярні – пиріжки один за одним зникали. По усій вулиці, то там, то тут, учинявся переполох.

 Оце так, добре порозважавшись, повернувся Хікохачі до свого селища. Та наостанок, вирішив Хікохачі ще і над своєю бабусею теж пошуткувати.

-  Ой, бабусю, я вже вдома! А ну-ка, вийди на подвір’я на хвилинку.

  Бабуся почула голос онука та вийшла з хати.

-  Ну, що таке, зараз я дуже зайнята, де ти є? - питає бабуся.

 Дивиться бабуся а онука аніде немає.

-  Ой, бабусю, так, я ж у хаті, - посміхаючись, каже Хікохачі до бабусі.

  Заховав Хікохачі плащ-невидимку у шухляду, та пішов нагору спати.

 Лежить та думає: «Сьогодні було дуже цікаво, що ж мені завтра такого зробити».

 Від усіх цих думок, Хікохачі все ніяк не міг заснути, тому наступного дня прокинувся дуже пізно.

 Вийшов він на подвір’я, дивиться, а бабуся багаття розпалює.

 -  Оо, Хікохачі, ти вже прокинувся, і звідкіля це такий брудний плащ узявся, - каже бабуся, та кидає солом’яний плащ-невидимку у вогонь.

 -  Уу-ва, так, це …, цеж плащ …! – розгубившись, тільки це і міг вимовити Хікохачі.

 Деякий час простояв Хікохачі розгубленим, але кмітливому хлопчиську прийшла у голову чудова думка.

 Скинув він одяг, та попелом від згорілого плаща, обсипав всього себе з голови до ніг. Обсипаний попелом, Хікохачі умить став невидимим.

- Уха-ха, оце так річ, ще легше стало рухатися, аніж з накинутим плащем, що не казати, а плащ-невидимка Тенгу це справжня річ - з радістю подумав Хікохачі, та вирушив у місто знову робити різні жарти.

  Прийшов він у місто, а там, у хлібній крамниці, від тільки що випечених пиріжків, йшов дуже гарний запах.

 - Ухоо…, з’їм пиріжок, «хеей, пиріжок у роток», - промовив Хікохачі, та  давай їсти один пиріжок за одним.

 Між тим, вимазане варенням від пиріжків рота, Хікохачі почав облизувати язиком. Облизував, облизував, та так, що разом з варенням і попіл навколо рота теж злизав.

 - Ва-а, бісовий рот, пиріжки вкрав, - перелякано каже хазяїн крамниці.

 Схаменувся тут Хікохачі, зрозумів що сталося та пустився тікати.

 - Оой, крадій! Ану, бісовий рот, стій!

 Кинулися всі люди гнатися за Хікохачі.

 З усіх сил тікає Хікохачі, та чим швидше біжить, тим більше з нього піт льє, а з ним і весь попіл пропадає, тож, то там, то тут тіло виглядає, та все більше на біса стає схожим.

 - Оой…, стій, стій, гей, хапайте біса!

 Ось, ось люди, які гоняться за Хікохачі його наздоженуть, саме тут перед очима Хікохачі з’явилася річка у яку він і стрибнув.

А, як тільки виглянула голова Хікохачі з під води, то усім одразу стало зрозуміло, хто це був насправді.

 Таким чином, хто робив усі ці жарти стало всім відомо. А Хікохачі було дуже соромно, так, що ще довго він не з’являвся у місті.

 Між тим, обдурений Хікохачі Тенгу і до сих пір сидить високо на дереві та дивиться у ту «зорову трубу».

Тенгу – це привід, який живе далеко в горах, породжений богом гір, він об’єднує у собі віру в світлі та темні сили. В Японії існує багато казок і легенд про Тенгу, а також існують храми Тенгу, у яких вони виступають захисниками цих святинь.